Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.

Як же виглядає на цьому фоні своєрідність передумов і проблематика філософії у XX ст. ? По-перше, науково-технічний прогрес завдяки фундаментальним науковим відкриттям докорінно змінив картину світу, починаючи з атомної та субатомної фізики й закінчуючи новими уявленнями про походження (принаймні доступного нам) космосу. По-друге, тиск науково-технічної технології виробництва на природу, загроза екологічної, демографічної та інших катастроф, не кажучи вже про суворе попередження катастрофи в Чорнобилі, дали, незалежно від соціальних та духовних чинників, імпульси для філософських висновків про хиткість самих основ існування всього живого на Землі, зокрема життя людини.

Як засвідчують реалії, суспільного розвитку, філософські, релігійні, морально-етичні погляди Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. аж ніяк не слід зводити виключно до економічних або політичних вмотивувань. Якби справи виглядали саме так, то тоді зовсім незрозумілим був би феномен загальнолюдських цінностей: чому люди з різними економічними та політичними орієнтаціями додержуються одних і тих самих аморальних норм, форм релігійної свідомості, філософсько-світоглядних орієнтацій? Звичайно, що ті нові процеси, проблеми, які виникали у сфері свідомості та їхньому філософському осмисленні в XX ст. , багато в чому деформувалися, змінювалися саме завдяки економічним, політичним інтересам та процесам, але є в них і те, що має самостійний статус. Ось чому спрощення в інтерпретаціях історії, що випливають з «плінтусної методології», яка так заклопотана «базисною Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.» площиною, економічним виміром,— під нього підводить усе: політику і право, релігію й мораль, художньо-естетичне осягнення світу та філософію, утворюючи з цих галузей знань незмінну ієрархію, найвищі духовні поверхи якої виглядають як проста тінь економіки,—такі спрощення (а вони панували у нас майже всі 70 років попередньої історії) недопустимі. Звичайно, в історії серед її чинників діють і економічні, і політичні інтереси, але при цьому треба бачити їх у всьому розмаїтті взаємовпливів і зв'язків, враховувати не тільки пряму, а й зворотну («обернену») детермінацію одних чинників іншими.

Націоналізація,—писав Потебня,—зводиться до поганого виховання, до моральної хвороби; до Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. неповного користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, до ослаблення енергії мислі; до мерзоти запустіння на місці витиснутих, але нічим не замінених форм свідомості; до ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюється лише слабким зв'язком з чужими; до дезорганізації суспільства, аморальності, підлоти. . . Іншомовна школа, чи то буде школа у тісному розумінні, чи солдатчина, чи взагалі школа життя, має приготувати з свідомості учнів щось подібне до палімпсесту (пергаменту, з якого стерто первинний текст і написано новий, крізь який інколи проступає старий. —Авт. ). . . ». При цьому Потебня наголошував на моральній виправданості недовіри поневоленої нації до нації гнобителів, наводячи українське прислів'я: «Може ти Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст., москалю, і добрий чоловік, та шинелія твоя злодій».

Потебня засуджує ідеал слов'янофілів, пов'язаний із денаціоналізацією слов'янських племен росіянами, звертаючи увагу на те, що останні мислять розвиток цивілізації «за чужий рахунок». «Те, що ви називаєте загальнолюдським,— звертається Потебня до подібного роду носіїв «російської ідеї»,— є тільки ваше; воно ще не обов'язково для всіх, але ви хочете його зробити таким, отримати за це платню, але при цьому зберегти переконаність, що задарма потрудились на благо людству. Ви кажете:



«З нами бог», але цього бога створили ви самі, хоча не без достатньої підстави, не без потреби для Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. вашого власного життя, але без уваги до того, чи годиться цей бог для інших і чи схочуть або зможуть інші увірувати в нього добровільно, або ж віра в нього має бути втиснута силою». Тим-то для обмеження потягів до русифікації (понімечення тощо) Потебня пропонує «право національних культур, тобто право народів на самостійне існування і розвиток».

Позитивизм ХХ века называют неопозитивизмом. Это одно из наиболее распространенных и влиятельных направлений современной западной философии. Неопозитивизм возник в конце 20-х годов XIX века и продолжил линию классического позитивизма 30-ых годов ХХ в.

Представлен Расселом, Осином. Наибольшее развитие получил в англоязычных странах и представлен несколькими школами Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.: логическим позитивизмом, синтаматическим позитивизмом, прагматизмом.

Целью позитивистской школы стало создание философии, которая согласовывалась бы с развитием естественных наук. Возникновение неопозитивизма связывают с развитием естествознания, стремлением понять трудности его роста. Общими гносеологическими проблемами возникновения позитивизма следует считать, во-первых, относительность знаний и, во-вторых, процесс математизации и формализации наук.

Неопозитивизм пытался решить актуальные философско-методологические проблемы, например, такие как роль знаково-символических средств научного мышления, взаимоотношения теоретического аппарата и эмпирического базиса. В своих исследованиях неопозитивисты трактуют процесс формализации знаний как независимость логических связей от объективной действительности. Что ведет к изгнанию содержательного смысла из формализованных теорий, к отрицанию эвристической ценности человеческих Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. знаний. Единственным критерием применимости формализованных теорий были объявлены их удобство, простота и т. п. ".

В неопозитивизме философия понимается функционально, т. е. как аналитическая деятельность по отысканию значений языковых выражений. Так представитель неопозитивизма М. Шлик считал, что философия - деятельность, посредством которой проясняется смысл необходимых для познания знаний (буквально - "поиск смысла"). Неопозитивисты утверждают, что понятия материя, пространство, время - "метафизические" фикции. Надо брать мир таким, каким он существует в представлениях и понятиях ученых. Понятия - не отражения объективной реальности, а система мыслительных конструкций, создаваемых умом. Мир - система научных фраз и терминов. Необходимо очищать теорию познания от метафизических проблем (В том числе проблем Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. морали и нравственности?!). Фактически такой подход открыл дорогу субъективизму в науке, пропаганде утверждения, что наука - вне морали и нравственности.

Одно из наиболее влиятельных идейных течений XX в. - психоанализ. Его основы в 20-е годы заложил австрийский врач-психиатр Зигмунд Фрейд (1856-1939). Свои главные идеи Фрейд обосновал в работах "Я и Оно" (1923), "Тотем и табу" (1912), "Толкование сновидений" (1900), "Психопатология обыденной жизни" (1904) и др. Его психоаналитическая концепция была ориентирована прежде всего на выявление глубинных основ человеческого бытия, структурных элементов психики. Фрейд исходил из гипотезы о существовании бессознательного пласта человеческой психики, в недрах которого якобы происходит особая жизнь, недостаточно изученная, но реально значимая Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.. Согласно Фрейду, психика подразделяется на три уровня: "Оно" - совокупность инстинктов, комплексов, вытесненных переживаний; "Я" - сознание субъекта; "Сверх - Я" - инстанция, олицетворяющая собой императивы долженствования и запреты социокультурного характера. "Я", по мнению Фрейда, как бы постоянно балансирует между "Оно" и "Сверх-Я". С одной стороны, на него давят комплексы и инстинкты, из которых самые значительные - половой и инстинкт агрессии, с другой - правила поведения и моральная цензура. В данной связи душевная жизнь человека беспрерывно потрясается конфликтами. Их разрешение сопряжено, в свою очередь, с защитными механизмами, которые позволяют человеку приспособиться к окружающей действительности. По Фрейду, человек в своей жизни руководствуется двумя принципами - удовольствия и реальности Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.. В рамках первого принципа бессознательные влечения направлены на получение максимального удовольствия. Второй принцип корректирует протекание психических процессов в соответствии с требованиями окружения. Разрешение внутренних конфликтов Фрейд видел в сублимации. Последняя означает переключение энергии с социально и культурно неприемлемых, низменных целей и объектов на высшие и возвышенные. Иными словами, сублимация - это процесс переориентации сексуального влечения (либидо) на другую цель, весьма далекую от сексуального удовлетворения. А это уже преобразование энергии инстинктов в социально приемлемую, нравственно одобряемую деятельность.

Среди школ философии ХХ века особое место занимает экзистенциализм. Экзистенциализм - это философия существования, причем под существованием понимается внутреннее бытие человека, его переживания, его страсти и Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст. настроения и т. д. Идеи экзистенциализма восходит к воззрению датского философа С. Кьеркегора и философии жизни. Само же их зарождение произошло в России после поражения революции 1905 - 1907 годов. После I мировой войны экзистенциализм получил развитие в Германии.

К наиболее ярким представителям этого философ "кого течения относят Марселян, Сартра, Бердяева, Шестова и др.

Внутри Экзистенциализма существует два основных направления: 1 - атеистическое (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр) 2 - религиозное (Ясперс, Бердяев, Шестов).

Экзистенциализм провозглашает активность человека, его свободу. Особое место занимает в Экзистенциализме занимает проблема поиска смысла жизни, постижения ее сущности, которая раскрывается только после наступления смерти.

Это сложное философское течение Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.. Его представители определяли задачу философии - наниматься не проблемами науки, а вопросами сугубо человеческого бытия (существования). Экзистенциалисты считают, что человек помимо своей воли заброшен в мир, который ему чужд. Поэтому в нем преобладает страдание в любой форме. Мир страшен ему тем, что он бессмысленен и непостижим. Человек живет прежде всего эмоциями, а поэтому реагирует на окружающее эмоционально.


documentaunrrtp.html
documentaunrzdx.html
documentaunsgof.html
documentaunsnyn.html
documentaunsviv.html
Документ Характерні риси аналітичної філософії ХХ ст.